Вступ

Аналіз статистичних даних дитячого опікового відділення показав, що більшу частину хворих з опіками складають діти з ураженням кінцівок. Опіки верхніх кінцівок складають 4096, опіки нижніх кінцівок — 2996. Для зменшення кількості ускладнень опіків та інвалідізації велике значення має якість консервативної терапії, використання методів хірургічного лікування та фізична реабілітація.

Мета роботи — зменшення кіїїькості функціональних ускладнень та післяопікових контрактур шляхом удосконалення консервативного лікування та ранньої хірургічної тактики і розробки алгоритму хірургічного лікування.

Матеріали і методи

Під спостереженням знаходилося 190 дітей віком від 3 до 18 років із опіковою травмою (площею опіку від 0,596 до 3096 поверхні тіла), які лікувались у відділенні опікової реанімації і дитячому опіковому відділенні центру термічних уражень і пластичної хірургії Київської МКЛ № 2 протягом 2010—2016 рр. 140 опечених дітей основної групи потрапили до опікового центру через 1—3 год. після травми. Консервативне і хірургічне лікування їм проводилось своєчасно і в повному обсязі. 50 опечених дітей контрольної групи потрапили до опікового центру із етапів евакуації через 3—5 діб після отримання травми, з інфікованими ранами і затримкою хірургічного лікування.

Результати та обговорення.

190 дітей з опіками верхніх кінцівок мали наступні ураження: плечових суглобів — у 129 хворих (6896), ліктьових — у 159 (8496), зап'ястно—променевих — у 146 (7796), китиці — у 167 (8896). Діти основної групи з дермальними ураженнями ІІа—116 ступенів були поділені на дві підгрупи: 34 хворим першої підгрупи виконано тангенціальне висічення дермального некрозу з одночасною чи відстроченою аутодермопластикою і 1 Об хворих другої підгрупи лікування ран проводилося під гелевими покриттями у вологому середовищі, що сприяло швидкому вилученню дермального некрозу. У 72 хворих другої підгрупи рани загоїлися самостійно на 17,5±2,1 доби. 34 хворим другої підгрупи виконано обмежену аутодермопластику на 10,4±2,5 доби після травми.

Особливе місце займало лікування опіків кисті, які можуть призводити до інвалідності. Опіки кисті супроводжувалися швидким розвитком набряку, обмеженням руху. Показанням до виконання декомпресійних операцій були глибокі опіки, що призводили до спеціального набряку і розвитку місцевого гіпертензивно— ішемічного синдрому (МГІС). Важливо зазначити, що декомпресійні некротомії у маленьких дітей із невеликою площею ураження виконувалися рідко (3%). У цієї категорії обпечених струп не призводив до МГІС. Тому одразу після травми їм проводилася рання некректомія із ауто—, чи ксенопластикою. В ранньому післяопераційному періоді (на 6—7 добу) починалася пасивна і активна ЛФК При порівнянні результатів лікування хворих двох підгруп основної групи не виявлено статистично значущої різниці. Відновлення шкіри за рахунок ранньої аутопластики і ведення ран під рановими покриттями з відстроченою пластикою не збільшилось.
кількість функціональних і косметичних незадовільних результатів, рухову лікувальну активність розпочато на 5,8 доби. В групі порівняння перша аутодермопластика була виконана на 19,3±2,4 доби, рухову лікувальну активність розпочато на 23 добу.

Висновки

Рубцеві деформації і контрактури стають фактом інвалідності у 40 % дітей із глибокими опіками та у 15% дітей з поверхневими дермальними опіками. Відновлення шкіряного покриву на протязі 3-х діб після травми попереджує розвиток контрактур. Відновлення шкіряного покриву протягом 3—4 тижнів викликає розвиток контрактур II—III ступенів. Рання дозована рухова активність дозволяють зменшити розрив між клінічним і функціональним видужанням.